Мета. Ознайомити учнів зі
значенням творчості Тараса Григоровича Шевченка—поборника щастя й свободи
українського народу; показати, як шанують його в наших домівках; викликати
бажання читати «Кобзаря»; виховувати почуття любові і поваги до світлого образу
поета-мислителя Т. Г. Шевченка.
Учитель. Сьогодні ми
зустрінемося з великим українським поетом Тарасом Шевченком. А чому саме
сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд—9 і 10 березня.
Між цими двома березневими днями—47 років життя, яке стало славою і гордістю
українського народу. Починаються Шевченківські дні. Ми звертаємося до поета,
який став для України заповітною думою, її безсмертною піснею. Тож нехай вогонь
його душі (запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до
рідної землі, свого народу:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну-,
Полюбіте щирим серцем Велику руїну...
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,—
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Ні, то не біографії сторінка,
Не просто згадка із дитячий літ.
Моя бабуся, неписьменна жінка,
Мене учить казала «Заповіт».
«Кажи отак...»І вже один за одним
Розкрилювались, глибились рядки.
Була бабуся з-під Тягачі родом.
З того села, що звалось—Голяки.
А то усе Шевченкові краї.
Там «Заповіт» за отче наш казали.
Були такі там славні малярі—
Вони портрет із пам’яті писали:
Круте чоло і погляд із-під брів,
Такий ні з ким не сплутаєш
ніколи!..
«Кажи отак!..»
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами Земля,
яку сходив Тарас Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас Дрібними
росами-сльозами.
Учитель. Шевченків край... так називають
Черкащину. В оселях відчувається присутність Шевченка, його могутнього таланту
й авторитету. Тут, у селі Моринцях, у родині селянина-кріпака народився великий
поет, художник. А це— Кирилівка, де минули, дитячі роки Тарасика.
2-ий учень. На
подвір'ї—музей Тараса Григоровича, поряд— могила матері, яка ще молодою пішла з
життя, осиротивши дітей. Ось фотографія її могили. Це гілочка калини, яка росте
головах матері з тих пір, як поховали.
Не можна
передати почуттів, які переповнюють душу біля святого горбочка землі, до якого
линув Тарас думками все життя.
1- ий учень. Збереглася хата
дяка, в якій вчився Шевченко. їй понад 200 років. На кладовищі—могила батька,
Григорія Івановича. В центрі села—пам’ятник Шевченку.
На Черкащині залишилося чимало будинків, де зупинявся і жив Тарас.
Шумлять вікові дерева, пов’язані з його іменем, і досі служать людям джерела та
криниці, з яких він пив чисту воду.
2- ий учень. Земля Черкащини
дала світові генія. Ця земля бережно прийняла його прах у материнське лоно. Як
і заповідав поет, його поховано над Дніпром, на високій Чернечій горі, яку в
народі називають Тарасовою.
Тут часто
можна почути українських народних співців і музикантів, які супроводять свій
спів грою на кобзі (бандурі). Це—кобзарі. До них шевченкова муза приходить із
піснею.
3-ій учень.
Над
Кобзарем
Тихо на дворі.
Ні вітру, ні хмар.
А ні шелесне верба височенька.
Наша Оленка відкрила «Кобзар»
В голос читає Тараса Шевченка.
Ген за рікою синіє гора,
В небі веселка розквітла казково.
Ніжно вплітається в гомін Дніпра
Добре і щире Шевченкове слово.
Учитель. Хочеться, щоб струни вашого серця
забриніли, коли прочитаєте «Кобзаря».
Нехай вогник
«Кобзаря» завжди горить у світлиці вашого дому, посилають промені любові до
природи, людини, рідного слова, і пече гнівом до несправедливості.
Кобзарем називають і самого автора, Т. Г. Шевченка. Душа його боліла за
увесь замучений народ, і голос його—то голос простого люду. Поет домагається,
щоб не потрапили народні права, щоб не позбавляли людини волі. Усі ж люди
однакові на світі, той права вони повинні однакові мати. Поет каже:
Схаменіться!—
Усі на цім світі:
І царята, і старчата—
Адамові діти.
Шевченко
мріяв, щоб правда і добро панували в Україні. А досягти цього можна тоді, коли
народ матиме добру освіту, і та освіта буде на рідному ґрунті, а не на чужому.
Тоді, знатимемо хто ми? Чиї сини? Чиїх батьків?
1-ии учень. Поет бачить, як «свої діти гірше ката її (Україну) розпинають», бо
пристали до чужої науки та й самі поставали ворогами рідного краю. Але він
учить, що чужа наука повинна йти поряд зі своєю, рідною:
Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь І свого не
цурайтесь!
Учитель. У багатьох світлицях на стінах
вишиті ось такі портрети Тараса Шевченка, його «Заповіт». Я була б щаслива,
якби у своїх домівках ви завжди відчували присутність великого Кобзаря,
шанували його як поборника правди й добра на святій землі. Вклоняємося ж йому.
Уклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче.
Для тебе вірно б’ється
Те серденько діточе.
Ти кажеш, рідний нарід,
І рідний край кохати,
Для нього, кажеш, жити
Для нього умирати.
Ось тут, перед тобою ,
Ми, українські діти,
Святочно прирікаєм
Сповняти ті завіти.
На службу Україні,
На честь, на діло гоже
В ім'я святої правди
Благослови нас, Боже.
Комментариев нет:
Отправить комментарий